НАША ІСТОРІЯ

Історія «Gyvačių sala» розпочалася в перші дні повномасштабного російського вторгнення в Україну.

Наприкінці лютого 2022 року до України почали прибувати військовослужбовці резерву Збройних сил Литви, а 5 березня розпочалася волонтерська місія з підготовки українських військових, яка згодом отримала назву «Gyvačių sala».

У місії працювали 26 інструкторів. Більшість із них були литовцями, однак згодом до команди приєдналися добровольці з інших країн, і «Gyvačių sala» стала міжнародною місією. Уже в травні 2022 року в команді працювали представники Литви, Великої Британії, Данії, Швеції, Німеччини, України, Ізраїлю та США.

10–14 днів, щоб підготуватися до війни

Навесні 2022 року Україні потрібно було за надзвичайно короткий час підготувати велику кількість людей до захисту країни.

Підготовку проходили мобілізовані та добровольці, які вступили до лав Збройних Сил України. Багато хто з них до війни жив звичайним цивільним життям. Дехто до того часу взагалі ніколи не тримав зброї в руках.

Часу майже не було.

Те, на що в мирний час відводилися б місяці, в умовах війни потрібно було вмістити у 10–14 днів. За цей час військові мали отримати знання та практичні навички, від яких невдовзі могло залежати їхнє власне життя та життя побратимів. Після підготовки вони вирушали до своїх підрозділів, а багато хто — на фронт.

Умови були далекими від ідеальних. Не вистачало спорядження, навчальних засобів та багатьох інших необхідних речей.

Попри це, вже до кінця травня 2022 року інструктори «Gyvačių sala» підготували понад 3 000 українських військових.

Згодом кількість підготовлених військовослужбовців зросла приблизно до 10000.

Коли змінилися потреби, змінилася і наша місія

Місія інструкторів тривала до серпня 2022 року.

За цей час Україна швидко розбудовувала та посилювала власну систему підготовки військових. Настав момент, коли потреба саме в такій роботі іноземних інструкторів, яка була критично важливою в перші тижні та місяці війни, почала зменшуватися.

Потрібно було вирішувати: повернутися до колишнього життя чи знайти інший спосіб бути корисними Україні.

Відповідь прийшла з фронту.

З нами почали зв’язуватися військові, яких ми готували. Їм була потрібна допомога.

Не вистачало автомобілів, медичних засобів, засобів зв’язку, одягу та багатьох інших речей. На той час в Україні бракувало практично всього, тому запитів на допомогу ставало дедалі більше.

Ми вже знали цих людей. Знали, де вони служать, з якими проблемами стикаються і яка саме допомога їм потрібна.

Так місія, що починалася з підготовки військових, поступово перетворилася на місію допомоги.

Перша місія з доставлення допомоги

У 2022 році ми вперше вирушили з допомогою до прифронтових районів.

Саме з цього почалася діяльність, яка триває й сьогодні.

Разом із нею розширювалося й коло тих, кому ми допомагали. Ще у травні 2022 року, коли тривала місія з підготовки військових, ми вже передавали медичні засоби українським лікарням та разом з іншими організаціями надавали гуманітарну допомогу людям, які постраждали від війни.

Згодом наша допомога почала надходити до дедалі більшої кількості військових підрозділів, лікарень, медиків, рятувальників, волонтерських організацій та цивільних.

Змінювалася війна, змінювалися потреби та допомога, яку ми привозили. Незмінним залишалося одне — прямий зв’язок із людьми в Україні.

Від волонтерської місії до сталої допомоги Україні

З 2022 року ми знову і знову повертаємося до України.

За цей час сформувалися довготривалі зв’язки з військовими підрозділами, лікарнями, медиками, волонтерами та іншими організаціями. Разові запити на допомогу переросли в постійну співпрацю, а проблеми, які ми бачили на місцях, стали основою для більших і довгострокових проєктів.

Те, що почалося з місії 26 інструкторів-добровольців, поступово перетворилося на постійну діяльність із підтримки України.

У січні 2026 року ця діяльність набула своєї нинішньої юридичної форми — у Литві було зареєстровано VšĮ «Gyvačių sala».

Але наша історія почалася не у 2026 році.

Вона почалася у 2022 році в Україні.

З рішення їхати туди, де наш досвід був потрібен найбільше.

З перших підготовлених нами військових.

З перших запитів про допомогу, що надійшли з фронту.

З першої поїздки з допомогою до прифронтових районів.

Сьогодні змінилися масштаби нашої роботи, проєкти та засоби, але головний принцип залишився незмінним — бути там, де ми можемо бути корисними, чути реальні потреби й робити все можливе, щоб необхідна допомога потрапляла до тих, кому вона справді потрібна.

До перемоги.